УкраїнськаРусскийEnglish

+38(050)777-55-67

ICQ:430-350-173





АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ

МІЖНАРОДНЕ ОБ`ЄДНАННЯ АДВОКАТІВ

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДІ

Продовження випробувального терміну

Як правильно порахувати дні, на які продовжується випробувальний термін у зв’язку з перебуванням працівника на лікарняному. З лікарняного береться лише кількість робочих днів і таку саму кількість саме робочих продовжується? Чи можна десь прочитати, а то як так і знайшла. Однак знайшла на вашому сайті приклад наказу, за що вам щиро вдячна.

Відповідь:

У ч. 3 ст. 27 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року (із змінами та доповненнями) зазначається, що якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній. Із вказаного положення вбачається, що строк випробування продовжується на кількість днів, протягом яких працівник був відсутній на роботі з поважних причин, тобто відсутній саме у робочі дні в робочий час. Отже, до уваги в цьому випадку береться саме кількість робочих днів для продовження строку випробування.

Компенсація за роботу у вихідні

Положены ли учителю отгулы за работу с выходные и праздничные дни? Мы возим детей на предметные олимпиады в субботу и в воскресенье, пишется приказ, что назначены ответственными за жизнь и здоровье детей, дежурим в выходные дни, на что тоже пишется приказ. Но сказали, что для учителей слово “отгул” не существует. Теперь объявили, что все субботы до 14 мая мы должны выходить на субботники по уборке территории населенного пункта. Районное начальство отрапортует, что все дружно работали, но у нас рабочая неделя фактически станет длиннее на один день, который не оплачивается. Какие документы регламентируют эти вопросы? Заранее спасибо!

Відповідь:

В описаній Вами ситуації має місце порушення прав працівників, передбачених законодавством України про працю. За загальним правилом згідно ст. 71 Кодексу законів про працю України (далі – КзпПУ) від 10.12.1971 року (із змінами та доповненнями) робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації, і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Так званий «відгул» (інший день відпочинку) може бути наданий будь-якому працівнику за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні. Це підтверджує ст. 72 КЗпПУ, яка передбачає, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Згідно зі ст. 107 КЗпПУ робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі. Крім того, на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ч. 3 статті 107 КЗпПУ).

Розірвання угоди на держзамовлення вагітною жінкою

Питання: Якщо я вагітна жінка, яка навчалася за держзамовленням і завагітніла, чи повинна я відшкодовувати кошти, що були затрачені на навчання? чи повинна я відпрацьовувати 3 роки після декретної відпустки?

Відповідь:

Відповідно до п. 9 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року (із змінами та доповненнями), однією із поважних причин, які є підставою для розірвання випускником угоди на державне замовлення,  є те, що випускник – вагітна жінка.

Таким чином, вагітна жінка має право на розірвання договору, і ця причина вважається поважною. Разом з тим, п. 12 Порядку передбачає, що час перебування жінки у відпустці після закінчення вищого навчального закладу у зв’язку з вагітністю, пологами, доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до терміну роботи за призначенням.

Продовження випробувального терміну

Як правильно порахувати дні, на які продовжується випробувальний термін у зв’язку з перебуванням працівника на лікарняному. З лікарняного береться лише кількість робочих днів і таку саму кількість саме робочих продовжується? Чи можна десь прочитати, а то як так і знайшла. Однак знайшла на вашому сайті приклад наказу, за що вам щиро вдячна.

Відповідь:

У ч. 3 ст. 27 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року (із змінами та доповненнями) зазначається, що якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній. Із вказаного положення вбачається, що строк випробування продовжується на кількість днів, протягом яких працівник був відсутній на роботі з поважних причин, тобто відсутній саме у робочі дні в робочий час. Отже, до уваги в цьому випадку береться саме кількість робочих днів для продовження строку випробування.
Компенсація за роботу у вихідні
Положены ли учителю отгулы за работу с выходные и праздничные дни? Мы возим детей на предметные олимпиады в субботу и в воскресенье, пишется приказ, что назначены ответственными за жизнь и здоровье детей, дежурим в выходные дни, на что тоже пишется приказ. Но сказали, что для учителей слово “отгул” не существует. Теперь объявили, что все субботы до 14 мая мы должны выходить на субботники по уборке территории населенного пункта. Районное начальство отрапортует, что все дружно работали, но у нас рабочая неделя фактически станет длиннее на один день, который не оплачивается. Какие документы регламентируют эти вопросы? Заранее спасибо!

Відповідь:

В описаній Вами ситуації має місце порушення прав працівників, передбачених законодавством України про працю. За загальним правилом згідно ст. 71 Кодексу законів про працю України (далі – КзпПУ) від 10.12.1971 року (із змінами та доповненнями) робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації, і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Так званий «відгул» (інший день відпочинку) може бути наданий будь-якому працівнику за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні. Це підтверджує ст. 72 КЗпПУ, яка передбачає, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Згідно зі ст. 107 КЗпПУ робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі. Крім того, на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ч. 3 статті 107 КЗпПУ).
Розірвання угоди на держзамовлення вагітною жінкою
Питання: Якщо я вагітна жінка, яка навчалася за держзамовленням і завагітніла, чи повинна я відшкодовувати кошти, що були затрачені на навчання? чи повинна я відпрацьовувати 3 роки після декретної відпустки?

Відповідь:

Відповідно до п. 9 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року (із змінами та доповненнями), однією із поважних причин, які є підставою для розірвання випускником угоди на державне замовлення,  є те, що випускник – вагітна жінка.

Таким чином, вагітна жінка має право на розірвання договору, і ця причина вважається поважною. Разом з тим, п. 12 Порядку передбачає, що час перебування жінки у відпустці після закінчення вищого навчального закладу у зв’язку з вагітністю, пологами, доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до терміну роботи за призначенням.

Строковий сервітут

Наші МАФ (ларьки) розміщені на землі міської ради згідно договорів земельних сервітутів, які діють до 29.05.2015року.Міська рада приймає 18.12.2011 року рішення,про надання в оренду цієї ж землі третій особі, яка в свою чергу перевозить наші ларьки (без будь яких пояснень, окрім “це земля моя”) в інше місце. Місцева влада ніяк на це не реагує, окрім усних пояснень,”що оренда має перевагу над сервітутом. Скажіть, будь-ласка, наскільки дії міської ради і третьої особи є правомірними або неправомірними. Буду вдячний за відповідь!

Відповідь:

Повний правовий аналіз ситуації, що склалась, можливо здійснити лише після ознайомлення із вказаними договорами – земельного сервітуту та оренди.

Однак, виходячи з наведеної інформації, слід брати до уваги наступне.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (ЦКУ) договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 629 ЦКУ договір є обов’язковим для виконання сторонами. Жоден договір не може мати перевагу над іншим, а тим більше це не є підставою для невиконання умов договору однією із сторін.

Стаття 101 Земельного кодексу України (ЗКУ) передбачає, що дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов’язані дотримуватися   обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів (статті 91, 96 ЗКУ).

Таким чином, в разі переходу прав на земельну ділянку від міської ради до третьої особи дія земельного сервітуту зберігається і третя особа як землекористувач зобов’язана дотримуватись обмежень, пов’язаних із встановленим земельним сервітутом.

Стаття 102 ЗКУ передбачає випадки припинення дії земельного сервітуту. Передача в оренду земельної ділянки третій особі не є підставою для припинення дії земельного сервітуту відповідно до статті 102 ЗКУ.

Під’їзд до ділянки

В 2010 році моя сім’я придбала земельну ділянку, яку згодом приватизувала. Проте користуватися нею не можемо, так як під’їзд до даної ділянки не передбачено. Попередній власник проїзджав використовуючи земельну ділянку сусідки, нам же вона відмовила у наданні проїзду. Ми звернулися до сільської ради із заявою про надання нам під’їзду до нашої земельної ділянки. Однак сільська рада нам відмовила зіславшись на те, що даний під’їзд не передбачений у плані та порекомендувала звернутись до суду. Звернувшись до юридичної консультації нам пояснили, що звертатись до суду марна справа, так як суд відмовить нам у задоволенні позову тому що земельна ділянка сусідки є не приватизованою, а тому не є її власністю. Порадьте, будь ласка, чи все таки може врегулювати даний спір сільська рада без звернення до суду? І що необхідно робити якщо сільська рада нам відмовляє? Заздалегідь вдячні за надану відповідь.

Відповідь:

У вирішенні вашого питання може допомогти укладення земельного сервітуту.  При цьому слід виходити з наступного.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (ЗКУ) право   земельного  сервітуту  -  це  право  власника  або землекористувача  земельної  ділянки  на   обмежене   платне   або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення  земельного  сервітуту не веде до позбавлення власника  земельної  ділянки,  щодо  якої  встановлений  земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Власники або   землекористувачі   земельних   ділянок  можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як, зокрема, право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (стаття 99 ЗКУ). Разом з тим, перелік видів права земельного сервітуту, наведений в статті 99 ЗКУ, не є вичерпним. Власники та користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення й інших земельних сервітутів.

Стаття 100 ЗКУ передбачає, що  сервітут   може   бути  встановлений  договором,  законом, заповітом або рішенням суду.  Земельний сервітут може бути  встановлений  договором  між особою,  яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про  встановлення   земельного   сервітуту   підлягає державній   реєстрації  в  порядку,  встановленому  для  державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З наведеної вами інформації вбачається, що ваша сусідка не є власником сусідньої земельної ділянки, а отже ця ділянка є власністю територіальної громади і розпорядження нею здійснює сільська рада. Таким чином, питання насамперед слід спробувати врегулювати з сільською радою. Для цього рекомендується звернутись із письмовою пропозицією про встановлення земельного сервітуту і укладення відповідного договору із сільською радою. Для встановлення земельного сервітуту на вимогу власника земельної ділянки виготовляється відповідна технічна документація, а тому посилання сільської ради на те, що проїзд не передбачений в плані, не є підставою для відмови в  укладенні такого договору.

Однак, для укладення договору про встановлення земельного сервітуту потрібно волевиявлення (бажання) обох сторін. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови із сільською радою, питання справді може бути вирішено в судовому порядку.

Не можемо погодитись з тим, що звертатись до суду марно. Для звернення до суду потрібно визначити правильно предмет позову та позовні вимоги. У цьому випадку до суду слід звертатись з вимогою про встановлення земельного сервітуту, зазначивши, на яких умовах ви вимагаєте його становлення (наприклад, платний чи безоплатний, строковий чи безстроковий, його площа тощо). До заяви слід додати докази права власності на земельну ділянку, а також матеріали, які підтверджують попереднє звернення до сільської ради та її відповідь на ваше звернення (якщо такі є в наявності).

Добросусідство (проникнення гілок дерев)

Питання: Ми живем у самому кінці провулку. Дерево сусіда росте так, що його гілки нахилені через паркан на дорогу загального користування, що заважає проїзду до нашого будинку. Тому ми зрізали вказану гілку дерева поза межами земельної ділянки власника без його згоди. Як результат, виникла неприємна суперечка. Сусід, щоб нам дошкулити, миє своє авто перед нашими воротами. Як бути в данній ситуації? Допоможіть, будь-ласка! Дякую!

Відповідь:

Ч. 1 ст. 103 Земельного кодексу України (ЗКУ) від 25.10.2001 року (із змінами та доповненнями) передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Ч. 2 цієї ж статті передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Вчинення Вами дій щодо зрізання гілок дерев є правомірним, адже ст. 105 ЗКУ передбачає, що у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право їх відрізати, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Якщо Ваш сусід не дотримується правил добросусідства, рекомендуємо письмово звернутись із скаргою до міської ради для вирішення земельного спору. Можливо, у Вашій ситуації сусід порушує також і правила благоустрою, якщо такі затверджені на місцевому рівні Відповідно до п. 3 ст. 158 ЗКУ органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо, зокрема, додержання громадянами правил добросусідства. Відповідно до п. 5 ст. 158 ЗКУ у разі незгоди власників  землі  або  землекористувачів  з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом.

Погодження меж земельних ділянок

Дві сусідки приватизують земельні ділянки для обслуговування будинка та не можуть погодити меж між ділянками. Приватизацію зупинили у обох. Міська рада не вирішує. З яким позовом звернутися до суду?

Відповідь:

Стаття 152 Земельного кодексу України (ЗКУ) передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. В п. г ч. 1 ст. 96 ЗКУ вказано, що землекористувачі зобов’язані не порушувати прав власників земельних ділянок та землекористувачів.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 р. №7 (із змінами і  доповненнями) передбачає, що згідно  зі  статтею  158  ЗК суди розглядають справи  за  спорами  про  межі земельних ділянок, що перебувають у власності  чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з  рішенням  органу  місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади  з  питань  земельних  ресурсів.  Зазначені спори підлягають розгляду  місцевими  судами  незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади  з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого  спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Разом з тим, ні матеріальні, ні процесуальні норми права однозначної відповіді на Ваше питання не дають. Слід також зазначити, що у судовій практиці також має місце  неоднозначне вирішення спорів про погодження меж земельної ділянки. Як приклад, приведемо два рішення суду різних інстанцій, які містять протилежні обґрунтування з вирішення подібного спору.

Позивач звернувся з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою у вигляді зобов’язання відповідача не чинити перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою, зокрема погодити технічну документацію (опис меж) із землеустрою щодо складання документу, який посвідчує право на земельну ділянку, шляхом її підписання, в тому числі і при оформленні у майбутньому права користування земельною ділянкою. Позовні вимоги мотивовані відмовою відповідача погодити план меж земельної ділянки. За результатами розгляду даного спору суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо обов’язковості погодження земельних ділянок суміжних землекористувачів чи землевласників та надали тлумачення терміну “погодження” зазначивши, що у його зміст законодавцем покладено принцип добровільності вчинення дій суб’єктами земельних правовідносин. З урахуванням наведеного та відсутності у чинному законодавстві України обов’язку землекористувача з надання згоди по погодженню меж суміжних земельних ділянок, а тим паче обов’язку надання згоди на погодження у примусовому порядку, колегія вважала висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові правильними.

При цьому колегія зазначає, що в даному випадку відмова відповідача у наданні згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача (позивача) для останнього може мати негативні наслідки, однак не може розцінюватись як зловживання відповідачем своїми правами та як порушення прав позивача, оскільки така відмова є формою реалізації відповідачем свого права.

Суд також зазначив, що оскільки погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача з боку відповідача у справі відбулось у формі відмови, то таке “погодження” повинно бути прийнято і враховано органами місцевого самоврядування при підготовці технічної документації із землеустрою щодо складання документу, який посвідчує право на земельну ділянку.

Позивач звернувся із позовом про зобов’язання в підписанні акту погодження меж земельної ділянки та акт встановлення та погодження земельної ділянки до технічної документації землеустрою, вказуючи на те, що згідно рішення сільської ради йому надано дозвіл на розробку технічної документації для передачі у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства. Суд вважав, що своїми діями відповідачка чинить позивачеві, як користувачеві земельної ділянки, перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, а тому слід у примусовому порядку зобов’язати відповідачку підписати акт погодження меж земельної ділянки та акт встановлення та погодження меж земельної ділянки до технічної документації землеустрою. Суд вирішив позовні вимоги задовольнити і зобов’язав відповідачку підписати акт погодження меж земельної ділянки та акт встановлення та погодження меж земельної ділянки до технічної документації землеустрою.

Виходячи з наведеного, у Вашому випадку слід провести детальну оцінку обставин справи та звертатись до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою або ж з вимогою про сприяння встановленню меж земельної ділянки.

 

Поновлення договору оренди землі (нова редакція)

Які потрібні документи для того, щоб продовжити або поновити договір оренди землі після його закінчення.

Відповідь:

Питання поновлення договору оренди землі регулюються статтею 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року (із змінами та доповненнями), редакція якої суттєво помінялась з 17.02.2011 року. Нова редакція статті 33 Закону містить нові суттєві положення щодо поновлення договору оренди землі.

Відповідно до вказаної статті по закінченню  строку,  на  який було укладено договір оренди землі,  орендар,  який  належно  виконував  обов’язки  за  умовами договору,  має  переважне  право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення  договору  оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Враховуючи вищенаведене, для поновлення договору оренди землі потрібні наступні документи:

  • Лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі
  • Проект додаткової угоди до договору оренди землі

Крім цього, слід мати на увазі, що у разі  якщо  орендар   продовжує   користуватися   земельною ділянкою  після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом  одного   місяця   після   закінчення   строку   договору листа-повідомлення   орендодавця   про  заперечення  у  поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим  на  той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Додаткова угода до договору оренди землі про його  поновлення має  бути  укладена  сторонами  у  місячний  строк в обов’язковому порядку.

Надання земельної ділянки

Я звернулась до сільської ради з проханням надати мені земельну ділянку для побудови житла. Протягом 4-ьох місяців не було жодної відповіді, поки я сама не звернулась з проханням надати її мені. Натомість мені відповіли, що відповідно до ст.118 ч. 6 Земельного Кодексу України, потрібно додати до заяви графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування ділянки. Зрозуміло, що це просто затягування часу, оскільки потім мені скажуть, що нажаль там або немає місця або ще якусь причину придумають. Як правильно скласти заяву щодо надання мені ділянки під забудову? Адже такого як “бажане місце” в мене немає, просто отримання ділянки у забудівельному кварталі. Допоможіть будь ласка. Це вже друга заява з нашої сім’ї. Моїй мамі спочатку дали ділянку, потім забрали, тепер мене “водять за носа”. При всьому тому, що депутатам надали їх на кожного члена сім’ї.

Відповідь:

Згідно ст. 121 Земельного кодексу України (ЗКУ) від 25.10.2001 року (із змінами та доповненнями) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара.

Згідно п. 6 ст. 118 ЗКУ громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної  або  комунальної  власності для, зокрема, будівництва   і обслуговування  жилого  будинку,  господарських  будівель і споруд (присадибної  ділянки) у  межах  норм  безоплатної приватизації,  подають   клопотання   до   відповідної   сільської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.  У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Таким чином, порядок приватизації земельних ділянок чітко визначений законодавством, виконання вимог статті 118 ЗКУ є обов’язковим для приватизації земельної ділянки.

Отримати інформацію щодо того, які земельні ділянки вільні для приватизації в межах села, Ви можете безпосередньо в сільській раді. Відповідно до статті 9 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. (із змінами і доповненнями) всі громадяни України мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного  одержання, використання, поширення та зберігання  відомостей,  необхідних  їм для реалізації ними  своїх  прав,  свобод  і  законних  інтересів, що відповідно до статті 10 забезпечується обов’язком органів місцевого самоврядування   інформувати   про  свою  діяльність  та  прийняті рішення. Допомогу в підготовці необхідних графічних матеріалів для приватизації земельної ділянки Ви можете отримати в землевпорядних організаціях, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до законодавства.

Разом з тим, п. 7 ст. 118 ЗКУ передбачає, що клопотання про приватизацію земельної ділянки сільська рада розглядає у  місячний  строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Бездіяльність сільської ради, або ж немотивовану відмову у приватизації можна оскаржити в суді, або ж звернутись з відповідною скаргою до органів прокуратури.

 

Повернення переплати по кредиту

Я переплатила кредит, банк мені суму переплати не хоче повертати. Я хочу написати скаргу, але не знаю на статті якого Закону посилатися? Сподіваюся на Вашу допомогу.

Відповідь:

Ви можете звернутись із скаргою до банку, але, у випадку відмови, прийдеться для повернення вказаних коштів звертатись до суду. Це питання регулюється положеннями про зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Стаття 1212 чинного Цивільного кодексу України (ЦКУ) передбачає, що особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне   набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події.

Вказане зобов’язання повернути безпідставно набуте майно застосовується, зокрема, і до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні (частина 3 статті 1212 ЦКУ).

Особа,  яка  набула  майно  або  зберегла  його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу,  коли ця особа дізналася або могла дізнатися про  володіння  цим  майном без  достатньої  правової  підстави.  У  разі  безпідставного  одержання  чи  збереження  грошей нараховуються проценти за  користування  ними  (стаття  1214 ЦКУ).

Разом з тим, відповідно до статті 345 чинного Господарського кодексу України кредитні відносини  здійснюються  на  підставі  кредитного договору,   що   укладається  між  кредитором  і  позичальником  у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту,  умови  і  порядок  його видачі та погашення,  види забезпечення зобов’язань позичальника,  відсоткові ставки, порядок плати за кредит,  обов’язки,  права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Тому, для повного аналізу ситуації Вам слід також уважно дослідити кредитний договір, підписаний з банком, щодо існування положень в договорі, які регулюють це питання.

 

Дарування частки в майні

Чи може моя бабуся подарувати частину своєї квартири (2/9) моєму синові, якщо 1/3 квартири належить дітям її покійного чоловіка, і їхнє місце знаходження невідоме? Наперед щиро вдячна за консультацію!

Відповідь:

Законодавство наділяє правом володіння,  користування,   розпорядження   своїм майном на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб, власника цього майна. Дарування є одним із способів розпорядження майном. Разом з тим, для розпорядження майном особа повинна мати документ, який підтверджує її право власності на майно.

Із вказаної Вами інформації вбачається, що частка бабусі в майні визначена. Стаття 356 Цивільного кодексу України (ЦКУ) передбачає, що власність  двох  чи  більше  осіб  із  визначенням  часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статті 361 ЦКУ співвласник  має  право  самостійно  розпорядитися   своєю часткою у праві спільної часткової власності. При цьому, закон не встановлює додаткових зобов’язань для власника у випадку дарування своєї частки.

Слід також мати на увазі, що відповідно до статті 719 ЦКУ договір  дарування  нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Переведення боргу

Подскажите пожалуйста, взял авто в кредит (банк) на 7 лет, должен выплатить 22504 долларов; за 3 года выплатил около 9000, сейчас хочу отказаться от авто. Какие есть варианты? Заранее спасибо.

Відповідь:

Уклавши кредитний договір з банківською установою, Ви тим самим взяли на себе зобов’язання повернути отриманий в банку кредит та сплатити проценти відповідно до умов договору. На підставі договору у Вас виникли зобов’язання, і в цьому правовідношенні Ви є боржником (стаття 509 Цивільного кодексу України (ЦКУ).

Стаття 520 ЦКУ передбачає, що боржник  у  зобов’язанні  може бути замінений іншою особою (переведення  боргу)  лише  за  згодою  кредитора. Таким чином, якщо Ви плануєте перевести свій борг на іншу особу, для цього Вам потрібна згода банку, який є стороною кредитного договору. При цьому, правочин про переведення боргу теж повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 521 ЦКУ). Відповідно до статті 523 ЦКУ, застава,  встановлена  первісним  боржником,  зберігається після  заміни  боржника,  якщо  інше  не встановлено договором або законом.

Якщо ж Ви плануєте розірвати кредитний договір, то слід взяти до уваги, що  зміна або розірвання договору допускається лише за  згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 ЦКУ). Договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою  стороною  та в інших випадках,  встановлених договором або законом.

У будь-якому випадку, для того, щоб у повній мірі передбачити виходи із Вашої ситуації, слід уважно дослідити умови підписаного Вами кредитного договору, зокрема ті його пункти, які передбачають зміну та розірвання договору.

 

Повернення товару

Питання: В мене недавно відбулася така ситуація: мій чоловік купив дитячі підгузники не того розміру, коли він прийшов у супермаркет, щоб обміняти на інше (упаковка була не пошкоджена) йому відмовили, пояснили тим, що це є товари для немовлят і вони не підлягають обміну.

Відповідь:

Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172. Відповідно до вказаного Переліку, не підлягають обміну (поверненню) товари для немовлят (пелюшки,  соски,  пляшечки для годування тощо). Разом з тим, законодавством на сьогодні не визначено якого віку дитину вважати немовлям, і, відповідно, законодавство не дає чіткої відповіді, які товари для немовлят вважати такими, що не підлягають обміну (поверненню).

У цьому випадку можемо звернутись до питання вікової періодизації, яка прийнята в психології та педагогіці. Так, відповідно до вікової періодизації психолога В. Крутецького новонародженою дитина є до 10 днів; немовлям – до 1 року; 1-3 роки – це ранній дитячий вік; переддошкільний період – 3-5 років.

В педагогіці Е. Еріксон виділив немовля як одну із стадій у розвитку людини – з моменту народження до одного року; з 1 до 3 років – це стадія раннього віку. І.П.Підласий запропонував педагогічну періодизацію, відповідно до якої  немовля  – 1-ий рік життя, перед-дошкільний вік  – від 1 до 3 pp. (Педагогіка (підручник). Зайченко І.B.).

Отже, загальноприйнято вважати немовлям дитину до 1 року. Виходячи з наведеного вбачається, що не підлягають обміну (поверненню) товари для користування дитини до 1 року.

При поверненні товару вимагають паспорт

Питання: Придбав продукцію, яка, як пізніше виявилось, не мала тих функцій, про які розповідав продавець-консультант. Коли я прийшов повернути продукцію (непошкоджену, із усіма етикетками) та чеком, в мене попросили паспорт та ідентифікаційний код. Без них повертати гроші відмовились. Чи мають продавці на це право?
Відповідь: Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року (із змінами та доповненнями) вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, – технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.Отже, відповідно до законодавства, Ви повинні лише пред’явити наступні документи:

  • Розрахунковий документ (в даному випадку чек);
  • Технічний чи інший документ, що його замінює, у випадку щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк.

Закон не зобов’язує споживача пред’явити додатково інші документи ніж ті, які вказані вище. Таким чином, вимога продавця пред’явити додатково документи, які не передбачені законом, є протиправною.

Рекомендуємо звернутись із відповідною скаргою про порушення ваших прав до органу захисту прав споживачів (обласного управління у справах захисту прав споживачів).

Пошкодження речі

Питання: При заміні лінз у оптиці пошкодили оправу.Як поступити?

Відповідь:

У Вашому випадку відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року (із змінами та доповненнями) Ви маєте право на свій вибір вимагати від представників оптики:

1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;

2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

3) відшкодування завданих збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання).

П. 9 ст. 10 вказаного Закону передбачає, що виконавець  зобов’язаний  протягом   місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв’язку з втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для  виконання  робіт  (надання послуг).  Виконавець  не  звільняється від відповідальності,  якщо рівень його наукових  і  технічних  знань  не  дав  змоги  виявити особливі   властивості  речі,  прийнятої  ним  від  споживача  для виконання робіт (надання послуг).

Таким чином, рекомендуємо Вам звернутись із письмовою скаргою, в якій ставити вимогу до оптики про відшкодування збитків, заподіяних псуванням речі, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів». Крім того, Ви як споживач послуг, права якого порушено неналежною якістю послуг, маєте право звернутись із відповідною скаргою до органу захисту прав споживачів (обласного управління у справах захисту прав споживачів). Скаргу слід направляти також у письмовому вигляді.

Оскарження дій працівників

Питання: Від імені моєї мами, так як вона є власником квартири і на неї є оформлені договори на телефонний та Інтернет зв’язок, я написала заяву 28.02.2011 р. про неправомірні дії майстра, який підключав Інтернет. 03.02.2011р. він підключив провід, не ввів логін,пароль, через що був відсутній Інтернет, взяв з моєї мами 30 грн. за 1,5м кабелю, не дав чек за ці кошти. Інтернет був під’єднаний самостійно за допомогою гарячої лінії 03.03.2011 р. Коли я звернулась в відділ техобслуговування по телефону, мені відповіли, що ніяких справ зі мною не мають. 16.03.2011р. прийшов рахунок за телефонний зв’язок, а разом з ним рахунок за майстра, який не підключив Інтернету, та за Інтернет, який був відсутній протягом місяця. 17.03.2011 я написала скаргу повторно від свого імені так як я теж проживаю за цією адресою. Я прийшла у відділ скарг, зайшла до кабінету розповіла працівникам про свою проблему, а вони мене відіслали до начальника, знаючи про те, що начальник відсутній. Коли я повернулась, вони взяли мою скаргу і сказали, що я можу пе6редзвонити після обіду і вони повідомлять мені номер під яким буде моя скарга. Коли я передзвонила, номеру скарги мені не подали, а сказали що ми обманюємо, що ми некомпетентні в цих питаннях. Коли підключали Інтернет я була відсутня, я їм про це сказала, а вони мені почали тим докоряти — де я була і чому не була в той час на місці.

Відповідь:

Вказані дії працівників «Укртелекому» і справді можуть викликати обурення, однак у подібних ситуаціях в жодному разі не рекомендується ходити по кабінетах від одного працівника до іншого з метою уникнення безпредметних розмов та звинувачень Вас у некомпетентності. Усі скарги та зауваження щодо роботи та дій окремих працівників слід викласти у письмовому вигляді та направити скаргу на адресу «Укртелекому» поштою рекомендованим листом із повідомленням (квитанцію пошти при цьому слід зберігати як підтвердження звернення).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. (із змінами і доповненнями) скарга – звернення з вимогою про  поновлення  прав  і  захист законних  інтересів  громадян,  порушених  діями  (бездіяльністю), рішеннями державних  органів,  органів  місцевого  самоврядування, підприємств, установ,  організацій,  об’єднань громадян, посадових осіб. Відповідно до Закону, у скарзі Вам слід вказати прізвище,  ім’я, по батькові, місце  проживання,  викласти суть порушеного питання, скарги до підприємства чи окремих його працівників, поставити дату та особистий підпис.

Стаття 19 вказаного Закону передбачає, що підприємства, установи, організації незалежно від форм  власності їх  керівники  та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані, зокрема,  об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги забезпечувати поновлення  порушених  прав,  реальне виконання прийнятих у зв’язку з скаргою рішень; письмово повідомляти  громадянина  про  результати  перевірки скарги і суть прийнятого рішення; особисто організовувати  та  перевіряти стан розгляду скарг  громадян,  вживати  заходів  до  усунення  причин,  що   їх породжують.

Звернення розглядаються і  вирішуються  у  термін  не  більше одного  місяця  від  дня їх надходження. Якщо  в  місячний  термін вирішити порушені у  зверненні  питання  неможливо,  керівник  відповідного органу,  підприємства,  установи,  організації  або його заступник встановлюють  необхідний  термін  для  його   розгляду,   про   що повідомляється  особі,  яка подала звернення.  При цьому загальний термін  вирішення  питань,  порушених   у   зверненні,   не   може перевищувати сорока п’яти днів (стаття 20 Закону).

При написанні скарги рекомендуємо послатись на вказані статті Закону України «Про звернення громадян». Крім того, Ви як споживач послуг, права якого порушено неналежною якістю послуг, маєте право звернутись із відповідною скаргою до органу захисту прав споживачів (обласного управління у справах захисту прав споживачів). Скаргу слід направляти також у письмовому вигляді.

Реєстрація дайвінг клубу

Які потрібні документи для реєстрації клубу для надання послуг та навчання дайвінгу?

Відповідь:

Для провадження вказаної діяльності ви можете зареєструватись як фізична особа-підприємець або ж створити юридичну особу.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 року (із змінами та доповненнями), далі – Закон, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, або уповноважена нею особа (далі – заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

  • заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;
  • копію документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків;
  • документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;
  • нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт. Уповноважена особа повинна пред’явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

Якщо ви хочете плануєте створювати юридичну особу, то відповідно до ст. 23 Закону юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці. Засновник (засновники) юридичної особи повинен вказати у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

Відповідно до ст. 24 Закону для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

  • заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
  • примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;
  • два примірники установчих документів;
  • документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи;
  • інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників – юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб – власників істотної участі цих юридичних осіб.

У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його паспорт.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником (засновниками) юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

Реєстрація та облік підприємств і організацій у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій здійснюється за видами економічної діяльності згідно Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД).

У вашому випадку слід обирати вид діяльності 92.62.0 Інша діяльність у сфері спорту.

Цей підклас включає, зокрема, організацію та проведення спортивних заходів під відкритим небом або в закритому приміщенні для професіоналів та любителів організаціями, що мають чи не мають власні спортивні об’єкти, у тому числі плавальними клубами, діяльність з сприяння та підготовки спортивних заходів, діяльність самостійних професійних спортсменів та атлетів, інструкторів, тренерів, спортивних викладачів тощо, діяльність навчально-тренувальних центрів та баз, спортивних таборів з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, дитячих спортивних шкіл, тощо.

Реєстрація змін до статуту

Якщо до статуту вноситься одна незначна поправка, чи потрібно її реєструвати? Чи є нормативно-правовий акт, який регулює, у яких випадках потрібно проводити таку реєстрацію? Дякую.

Відповідь:

Відповідно до п. 3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року (із змінами та доповненням) зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом. При цьому, закон не містить застережень щодо того, чи є ці зміни значними чи ні, а тому державній реєстрації підлягають усі зміни, які вносяться до статуту.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо   законом  не  встановлено  інший  порядок  їх  затвердження.

У випадку, якщо зміни є незначні, як ви вказуєте, доцільно внесення змін до статуту оформляти окремим додатком. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід’ємною частиною відповідних  установчих документів (ч. 5 статті 8 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).

Зміни до установчих документів

Як написати документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів на приватне підприємство, коли є один засновник? дякую.

Відповідь:

Відповідно до статті 29 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003, № 755-IV (із змінами і доповненнями) передбачає, що для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) серед інших документи у тому числі документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів.

Разом з тим, в Законі не передбачено, яким саме повинен бути цей документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів. З огляду на ситуацію вбачається, що він повинен містити повну інформацію, відповідно до статутних документів, про те, який орган є правомочним приймати вказане рішення, чи дотримано прописаної процедури при прийнятті рішення, чи за наявного представництва учасників орган повноважний (правомочний) приймати рішення, чи достатньо голосів повноважних осіб для прийняття рішення.

У Вашому випадку, коли є один засновник підприємства, рішення він приймає одноособово, тобто володіє 100% голосів для прийняття рішень з питань, визначених Статутом. Таким чином, документ, що підтверджує правомочність одного засновника для прийняття рішення про внесення змін до установчих документів, повинен містити достатньо інформації, щоб встановити таку правомочність.

Протокол зборів ТОВ

Регламентируется ли какими-либо нормативными актами, кроме Закона “О хозяйственных обществах”, форма протокола собрания участников ООО? В частности: 1. действительно ли директор ООО (один из участников) не может председательствовать на собрании? 2. обязательно ли в протоколе, кроме списка присутствующих, указывать суммарную долю их голосов, которая может быть легко определена по уставу ООО?

Відповідь:

Вимоги щодо документів юридичних осіб регламентуються вказаним Вами Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. (із змінами і доповненнями), а також Цивільним кодексом України (ЦКУ), Господарським кодексом України (ГКУ), Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. (із змінами і доповненнями). Однак, ці законодавчі акти містять в основному чіткі вимоги щодо установчих документів (статуту в товаристві з обмеженою відповідальністю), наприклад, стаття 57 ГКУ, а також в деякій мірі регламентують порядок прийняття рішень вищим органом управління товариством (наприклад, стаття 98 ЦКУ).

Лише Закон України «Про господарські товариства» у статті 60 визначає, що голова зборів товариства організує ведення протоколу зборів, ведення книги протоколів. Крім того, голова зборів разом із секретарем зборів кожного разу при проведенні зборів підписує перелік учасників, які беруть участь у зборах, із зазначенням кількості голосів, яку має кожен учасник. Таким чином, Закон визначає необхідність провести реєстрацію учасників, які беруть участь у зборах, із зазначенням кількості голосів кожного з них, а також зафіксувати прийняті зборами рішення в протоколі. Вказану інформацію можливо оформити як одним документом (протоколом), так і окремими документами (переліком зареєстрованих учасників та протоколом).

Слід зауважити, що в разі, якщо загальні збори учасників товариства проводяться для внесення змін до статуту товариства, то державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін слід буде подавати як протокол про внесення змін, так і документ,  що підтверджує  правомочність  прийняття рішення про внесення змін до установчих  документів (стаття 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»). Таким документом може бути перелік зареєстрованих учасників товариства на зборах із посиланням на статут про те, чи дотримано прописаної в статуті процедури при прийнятті рішення, чи за наявного представництва учасників орган повноважний (правомочний) приймати рішення, чи достатньо голосів повноважних осіб для прийняття рішення.

Закон України «Про господарські товариства» також визначає, що Генеральний  директор  (директор)  не  може  бути   одночасно головою загальних зборів учасників товариства (стаття 62), що є прямою законодавчою забороною.

Зміни до Статуту приватного підприємства

Чи потрібно, перед тим, як здавати в органи державної реєстрації, на 2 екземплярах змін до статуту приватного підприємства засвідчувати підпис засновника у нотаріуса.

Відповідь:

Підпис засновника обов’язково повинен бути засвідчений у нотаріуса. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються   письмово,   прошиваються,    пронумеровуються    та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами. Справжність  підписів  засновників  (учасників)  або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені. Внесення змін  до  установчих  документів   юридичної   особи оформляється окремим   додатком   або   викладенням   установчих документів у новій редакції.  На  титульній  сторінці  додатка  до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід’ємною частиною відповідних  установчих документів.

Відрахування аліментів

Як проводиться відрахування аліментів з допомоги (допомога по безробіттю за рік наперед), що виплачується центром зайнятості для відкриття власної справи?

Відповідь:

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб” передбачає, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з допомоги по безробіттю.

Стаття 72 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. (із змінами і доповненнями) передбачає, що на  допомогу  стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів,  відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника. Розмір аліментів визначається за рішенням суду.

Якщо рішення суду про стягнення аліментів не виконується боржником добровільно, таке рішення підлягає примусовому виконанню виконавчою службою (п.1 ст.3, ч.1 ст.2 Закону України „Про виконавче провадження”). Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості  із  сплати  аліментів  визначається державним  виконавцем  за  місцем  виконання  рішення.

Аліменти з допомоги

Чи відраховуються аліменти з лікарняних?

Відповідь:

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб” передбачає, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з допомоги по державному соціальному страхуванню, з допомоги  по  тимчасовій  непрацездатності.

П. 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, передбачає, що утримання аліментів не провадиться, серед іншого, з допомоги  на лікування, допомоги  по  тимчасовій  непрацездатності  по догляду за хворою  дитиною  віком  до  14  років.

Прийняття спадщини

В квартирі живе хвора бабця (недієздатна). Вона оформила заповіт на квартиру на ту людину яка за нею доглядає. Але оформити свідоцтво на право власності в БТІ вона не встигла. Далі по її смерті при оформленні спадщини чи можливо буде доказати що дана квартира дійсно являлась її власністю. В даний момент БТІ відмовляє оформляти свідоцтво без доручення власника (замовника), а нотаріус відмовляє оформити доручення т.як бабушка безпомічна. Чи можна буде рахувати в такому разі квартиру в якій вона проживала 25 років, по смерті своєї матері, власністю цієї бабушки і чи можливо буде оформити спадщину. Дякую!

Відповідь:

Як вбачається із Вашого запитання, бабуся залишилась жити у квартирі після смерті матері, з якою проживала спільно довгий період часу. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України 1963 року (який діяв до 01 січня 2004 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично  вступив  в  управління  або  володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (смерті спадкодавця). На цій підставі бабуся могла успадкувати квартиру після смерті матері, хоча і могла не отримати документів, які підтверджують її право власності на це житло.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. (із змінами і доповненнями) нерухоме майно є об’єктом реєстрації. Право власності на квартиру можна оформити ще за життя бабусі, зокрема в судовому порядку. Проте, реалізація цього права можлива лише за наступних умов.

Відповідно до статті 41 чинного Цивільного кодексу України  над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Відповідно до статті 39 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) права, свободи та інтереси недієздатних фізичних осіб захищають опікуни чи інші особи визначені законом. Відповідно до статті 42 ЦПК України повноваження опікуна повинні бути посвідчені рішенням про призначення його опікуном. Якщо у Вашої бабусі є встановлений органом опіки і піклування опікун, то він може здійснити усі дії з оформлення права власності бабусі на квартиру, зокрема звернутись до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно ще за життя бабусі.

Оформлення права власності можливе також по смерті бабусі, якщо спадкоємець, який зазначений у заповіті, згідно ст. 1270 чинного Цивільного кодексу України прийме спадщину (подасть нотаріусу заяву про прийняття спадщини) протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. У випадку, якщо на момент смерті бабуся все-таки не отримає правовстановлюючих документів на квартиру, спадкоємцю за заповітом слід буде визнавати своє право власності на це майно, звертаючись до суду із позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування на підставі ст. 55 Конституції України, ст. 3, 15, 119 ЦПК України.

Спадкування житла

Мій батько прожив з мамою 27 років, вони проживали у будинку, частина якого належала батьку, згодом мама з бабцею викупила другу частину будинку, а коли приватизовували його, записали власником всього будинку батька. Коли батько помер, від першого шлюбу залишилася донька, а від шлюбу з мамою двоє дітей, донька від першого шлюбу претендує на спадок 1/4, чи це правомірно? При цьому бабця (мамина мама) проживала у цьому будинку разом з батьком і мамою 17 років (їй зараз 93), чи являється вона утриманкою батька, чи має право претендувати на спадок?

Відповідь:

Із Вашого питання вбачається, що померлий не залишив заповіту, а отже спадкування здійснюється за законом. Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями) спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Стосовно питання про те, чи може належати 1/4 спадщини дочці від першого шлюбу, то згідно ст. 1267 Цивільного кодексу України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Бабця, якій зараз 93 роки, згідно ст. 1262 Цивільного кодексу України є спадкоємцем другої черги.  Однак, відповідно до ч. 1 ст. 1259 Цивільного кодексу України черговість одержання  спадкоємцями  за  законом  права  на спадкування  може  бути  змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців,  укладеним після відкриття  спадщини (однак, цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі). Крім того, згідно ч. 2 ст. 1259 Цивільного кодексу України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Невідбута частина покарання

Мене було засуджено до 7 років позбавлення волі. Початок строку відбування покарання 16.09.2003 року, кінець строку 16.09.2010 року, термін покарання відбував в колонії . 25.12.2008 року постановою суду мені замінено невідбуту частину покарання більш м’яким на підставі ст. 82 КК України у вигляді виправних робіт. Виправні роботи відпрацював на волі з 09.02.2009 року. 16.04.2010 року постановою суду мене було звільнено умовно достроково від подальшого відбування покарання (яке фактично закінчувалося 16.09.2010 року) на 1 рік 3 місяці 15 днів. З 23.08.2010 року я перебуваю в СІЗО за скоєний новий злочин, мені хочуть добавити невідбуту частину покарання у вигляді 1 рік 3 місяці 15 днів. Питання : якщо термін покарання закінчується 16.09.2010 року, чи законно суд звільнив мене на 1 рік 3 місяці 15 днів, таким чином вийшовши за межі покарання встановленого вироком суду. Фактично мені покарання продовжили на 10 місяців. На мою думку 16.04.2010 року суд повинен був звільнити мене умовно достроково до 16.09.2010 року, тобто до кінця терміну покарання. 2) Чи законною є постанова суду від 16.04.2010 року?

Відповідь:

Стаття 82 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями) передбачає, що особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може

Copyright© 2008-2013 Адвокат Самарцев Я.Ю.